Сучасні підходи до розуміння та терапії травми: огляд дискусії з доктором Полом Конті

Цей матеріал є прямим оглядом дискусії з подкасту Huberman Lab, де доктор Пол Конті, психіатр зі Стенфордської медичної школи, ділиться своїм розумінням травми та терапевтичного процесу. Стаття структурована як конспект основних тем та концепцій, обговорених під час інтерв'ю, спеціально для професійної аудиторії терапевтів, без додаткової інтерпретації чи сторонніх джерел. Всі представлені ідеї та підходи відображають безпосередньо позицію доктора Конті, висловлену в подкасті.

Розуміння природи психологічної травми та методів роботи з нею продовжує еволюціонувати, відкриваючи нові перспективи для терапевтичної практики. Доктор Пол Конті, спираючись на свій багаторічний досвід роботи з травмою, пропонує комплексний погляд на це явище, що виходить далеко за межі традиційного розуміння ПТСР.

Травма, за визначенням доктора Конті, – це не просто негативний досвід чи стресова подія, а явище, що фундаментально змінює функціонування нервової системи та психіки людини. Ключовим фактором є не сама подія, а нездатність психіки інтегрувати цей досвід у наявну систему уявлень про себе та світ. При цьому важливо розуміти, що не кожний складний життєвий досвід є травматичним – травма характеризується саме тим, що перевищує наші можливості до адаптації та призводить до стійких змін у функціонуванні.

Нейробіологічні дослідження, на які посилається доктор Конті, показують, що травматичний досвід викликає значні зміни у функціонуванні мозку. Зокрема, спостерігається підвищена активність мигдалеподібного тіла, що відповідає за реакцію "бий або біжи", порушення регуляції стресової відповіді через зміни в роботі гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі, а також зниження активності префронтальної кори, яка відповідає за раціональне мислення та емоційну регуляцію.

Особливу увагу в дискусії було приділено парадоксу травматичної відповіді – одночасному існуванню механізмів уникнення та компульсивного повторення травматичного досвіду. З одного боку, людина природно прагне уникнути болісних переживань через:

• Витіснення травматичного матеріалу

• Дисоціацію від болісних спогадів

• Заперечення важливості травматичного досвіду

• Соматизацію психологічного болю

З іншого боку, спостерігається несвідоме відтворення травматичних патернів у спробі "вирішити" первинну травму. Доктор Конті наводить приклад повторюваних токсичних стосунків, коли людина знову і знову опиняється в подібних травматичних ситуаціях, несвідомо намагаючись "виправити" минулий досвід.

У контексті терапевтичної роботи Конті підкреслює критичну важливість поетапного підходу. Перший етап – стабілізація – передбачає створення безпечного терапевтичного простору та розвиток базових навичок емоційної регуляції. На цьому етапі важливо не поспішати з глибоким опрацюванням травматичного матеріалу, натомість фокусуючись на розвитку ресурсів клієнта.

Особливу увагу в подкасті було приділено інноваційним методам лікування травми. Доктор Конті детально обговорює потенціал психоделічної терапії, зокрема вплив цих речовин на активність різних відділів мозку. За його спостереженнями, психоделіки можуть зменшувати активність зовнішніх частин кори головного мозку, де часто "застрягають" травматичні патерни мислення, і посилювати активність у середніх структурах мозку, пов'язаних з більш глибоким відчуттям себе та емпатією. Це може допомогти пацієнтам вийти за межі захисних механізмів та отримати доступ до травматичного матеріалу в безпечному контексті.

Важливим аспектом дискусії стало питання інтеграції різних терапевтичних підходів. Доктор Конті підкреслює, що найефективніші терапевти не обмежуються однією модальністю, а здатні гнучко адаптувати свій підхід до потреб конкретного клієнта. Він описує успішну терапію як процес, де поєднуються елементи когнітивно-поведінкової терапії, психодинамічного підходу, роботи з тілом та інших методів, залежно від потреб клієнта та етапу терапії.

Цікавим аспектом обговорення стало питання про роль негативного мислення та уяви в підтримці травматичних патернів. Конті описує, як люди часто створюють негативні фантазії про майбутнє або постійно прокручують в голові травматичні сценарії як спробу контролю над ситуацією. Хоча такі стратегії можуть давати короткочасне полегшення, вони насправді підтримують травматичну відповідь та заважають справжньому зціленню.

Значну частину розмови було присвячено питанню медикаментозного лікування. Доктор Конті застерігає від надмірного захоплення фармакологічним підходом, підкреслюючи, що в сучасній системі охорони здоров'я часто надто поспішно призначають медикаменти без достатнього розуміння кореневих причин проблеми. При цьому він визнає, що правильно підібрані ліки можуть бути корисним інструментом, особливо для підвищення толерантності до дистресу під час терапевтичної роботи.

В контексті роботи з травмою особливу увагу було приділено питанню професійного вигорання терапевтів. Конті наголошує на важливості регулярної супервізії, особистої терапії та практик самодопомоги для спеціалістів, які працюють з травмою. Він підкреслює, що здатність терапевта бути присутнім та емоційно доступним для клієнта безпосередньо залежить від його власного психічного здоров'я та рівня самоусвідомлення.

Значну увагу було приділено питанню вибору терапевта та побудови терапевтичних відносин. За словами Конті, ключовим фактором успішної терапії є не стільки конкретний терапевтичний метод, скільки якість терапевтичного альянсу та здатність терапевта створити безпечний простір для роботи з травматичним матеріалом.

Підсумовуючи дискусію, доктор Конті наголошує на необхідності комплексного підходу до роботи з травмою, який враховує як біологічні, так і психологічні аспекти травматичного досвіду. При цьому він підкреслює важливість індивідуального підходу та уважності до темпу та готовності клієнта до терапевтичної роботи.